Субагенти та ізоляція контексту

Мовні моделі працюють у вікні обмеженого контексту, і якість часто падає, коли це вікно заповнюється результатами пошуку, вмістом файлів і результатами старих інструментів, навіть до того, як буде досягнуто жорстке обмеження. Субагенти вирішують це шляхом розподілу роботи. Головний агент, якого іноді називають оркестровцем або провідним, пише опис завдання та запускає субагента з чистим контекстом, часто з вужчим набором інструментів. Субагент досліджує, викликає інструменти та причини, а потім надсилає підсумок. Лише це резюме входить до контексту основного агента. Візерунок з'являється на реальних виробах. Claude Code, наприклад, дозволяє користувачам визначати субагентів із власними інструкціями та дозволами інструментів, а кілька агентів кодування та досліджень надсилають дослідницьку роботу паралельним працівникам. Anthropic писав про багатоагентну дослідницьку систему, в якій провідний агент паралельно запускає субагенти. Він повідомив про успіхи в широких дослідницьких питаннях і набагато більше використання токенів, ніж один агент. Компроміси реальні. Вартість зростає, оскільки кожен субагент перезавантажує інструкції та повторює деякі дослідження. Координація стає складнішою: паралельні підагенти не можуть бачити роботу один одного, тому вони можуть дублювати зусилля або робити несумісні рішення. Це є особливою проблемою, коли завдання тісно пов’язані, наприклад, при написанні різних частин одного фрагмента коду. Інформація втрачається через те, що у підсумку випадають деталі, які могли бути потрібні головному агенту, а субагент знає лише те, що йому було сказано в описі завдання. Одна помилкова думка полягає в тому, що більше агентів завжди означає кращі результати. Деякі практики стверджують, що для тісно пов’язаної роботи один агент із добре керованим контекстом є більш надійним. Субагенти найкраще працюють для завдань, які є незалежними, важкими для читання та легкими для узагальнення: пошук, опитування, перевірка та збір.